Молитва.
авторъ Дранморъ (1823—1889), пер. Сергѣй Андреевскій.
Оригинал: нем. Gebet («Nun ist es Nacht – und kommt das Morgenrot…»). — Перевод опубл.: 1878. Источникъ: Вѣстникъ Европы. Журналъ исторіи-политики-литературы. Семьдесятъ-первый томъ. Тринадцатый годъ. Томъ VII. Санктпетербургъ. 1878. C. 161-162.

Молитва.


Все тихо спитъ, — но съ утренней зарей
Опять нужда придетъ ко мнѣ стучаться,
Она вползетъ зловѣщею змѣей:
Не дай, Господь, мнѣ въ жертву ей достаться.
Мой гордый духъ смирился предъ Тобой, —
Сомкни-жъ уста коварному злословью,
Отъ язвъ его мой уголъ огради
И — пусть въ борьбѣ исходитъ сердце кровью,
Но пусть блеститъ надежда впереди.

Когда-жъ меня Ты къ новымъ испытаньямъ
Рѣшилъ призвать для блага моего,
То въ этотъ разъ внемли моимъ страданьямъ
И къ нимъ не шли въ придачу ничего.
Мнѣ нуженъ срокъ… Оправившись немного,
Подъ градомъ стрѣлъ я бодро устою,
Но такъ трудна пройденная дорога,
Что я теперь объ отдыхѣ молю.
Пускай затѣмъ грядущее настанетъ,
Мой духъ къ борьбѣ съ отвагою воспрянетъ,
Когда хоть разъ я жажду утолю.

Мои друзья подъ дальнимъ небомъ юга
Всѣ мирно спятъ на родинѣ своей…
Но я любимъ: святой молитвы друга
Я не лишенъ среди скорбей.
Иль Ты, Господь, не внемлешь ей?
Я видѣлъ въ ней могучую охрану…
Иль за меня потерпятъ и друзья?
Пусть шлютъ невинные заклятья урагану:
Безъ нихъ одинъ погибну я!