Страница:Sovremennik 1836 03.pdf/176

Эта страница была вычитана
174
Современникъ № 3.

О древнихъ людяхъ, съ ихъ бѣдами,
Златая лира говоритъ.
Печально струнъ ея бряцанье:
Въ немъ сердцу слышится изгнанье;
Въ немъ стонъ о родинѣ звучитъ,
Какъ плачъ души безъ упованья.

Тишина гробницы, громкая какъ дальній шумъ колесницы; стонъ, звучащій какъ плачъ души; слова, которыя святѣе ропота волнѣ... все это не точно, фальшиво, или просто ничего не значитъ.

Гросетъ въ одномъ изъ своихъ посланій пишетъ:

Jе сessе d'estimer Оvide,
Оuand il vient sur de faibles tons
Мéchanter, pleureur insiріde,
De longues lamentations.

Книга Тristium не заслуживала такого строгаго осужденія. Она выше, по нашему мнѣнію, всѣхъ прочихъ сочиненій Овидіевыхъ (кромѣ «Превращеній»). Геронды, элегіи любовныя, и самая поэма «Аrs amandi», мнимая причина его изгнанія, уступаютъ «Элегіямъ Понтійскимъ». Въ сихъ послѣднихъ болѣе истиннаго чувства, болѣе простодушія, болѣе индивидуальности, и менѣе холоднаго остроумія. Сколько яркости въ описаніи чуждаго климата и чуждой земли! Сколько живости въ подробностяхъ! И какая грусть о Римѣ! Какія трогательныя жалобы! Благодаримъ г. Теплякова за то, что онъ не ищетъ блистать душевной твердостію на счетъ бѣднаго изгнанника, а съ живостію заступается за него.