Народные русские сказки (Афанасьев)/Кобиляча голова

Народные русские сказки
Кобиляча голова
 : № 99
Из сборника «Народные русские сказки». Источник: Народные русские сказки А. Н. Афанасьева: В 3 т. — Лит. памятники. — М.: Наука, 1984—1985.
 Википроекты: Wikidata-logo.svg Данные


99

Як був дід да баба, да у їх було дві дочки́: одна дідова, а друга бабина. У діда була дочка́ така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічо́го не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: «Ідіть же, — гово́рить, — да щоб мені багато напряли». Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.

Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через перелаз[1] лізти. Бабина дочка́ уперед перелізла і гово́рить: «Дай мені, сестрице, твої починки[2]; я подержу, покіль ти перелізеш». Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла додому да й каже: «Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора, дак і не уставала до світа!» А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її починки, дак куда — баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попере́ду не любила, да і нав’язалась на діда: «Де хочеш, там і дінь[3] свою дочку́, тільки щоб вона у мене дурно[4] хліба не їла!».

От дід запріг кобилу да посадив дочку́ на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку́ да й повів у хату, а хата була одчи́нена[5], да й каже: «Оставайся ж, доню[6], тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить». Да сам пішов з хати да й поїхав, тільки прив’язав до оконниці колодочку.

Колодочка стукне, а дочка́ і каже. «Се мій батенька дровця рубає!» Коли стукотить, гуркотить[7] кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» Дівчина встала і одчинила. «Дівчино, дівчино! Пересади через поріг». Вона пересадила. «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». Вона постелила. «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл»[8]. Вона положила. «Дівчино, дівчино! Укрий мене». Вона і укрила. «Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь».

Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро́ша, що кра́щої[9] немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм розказала, що з нею було. От баба уп’ять пристала до діда: «Вези і мою дочку́ туда, куда свою возив».

Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі: аж оп’ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» — «Не велика пані, і сама одчиниш», — каже дівчина. «Дівчино, дівчино! Пересади мене через поріг». — «Не велика пані, і сама перелізеш». — «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». — «Не велика пані, і сама постелиш». — «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». — «Не велика пані, і сама ляжеш». — «Дівчино, дівчино! Укрий мене». — «Не велика пані, і сама укриєшся».

Тогді кобиляча голова схватилась и з’їла бабину дочку́, да кісточки[10] в мішочку і повісила, а сама оп’ять ушла. Собачка прибіжала до баби да начала брехать: «Гав, гав! Дідова дочка́ як панночка, а бабиної дочки́ у торбинці кісточки!» Що прожене[11] баба її, то вона оп’ять і прибіжить. Тільки баба і гово́рить дідові: «Поїдь да подивись, що там із моєю дочко́ю робиться». От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба розсердилась да собачку і убила.


Примечания

  1. Одно или два бревна, положенных для удобства перелаза через плетень.
  2. Починок — пряжа, намотанная на веретено.
  3. Девай, день.
  4. Даром.
  5. Отворена.
  6. Дочка.
  7. Кричит, шумит.
  8. Возвышенный помост в крестьянских избах, заменяющий кровати.
  9. Более красивой.
  10. Косточки (Ред.).
  11. Прогонит.