555[1]
Як був у попа кравець[2] і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе бога: «Дай, господи, ïсти, а то вмру!» — «Ох, іди ж, — каже, — вовче! Шо нападеш попове, то й ïсти тобі готове». От іде вовк — ходе кобила: «Здорова була, кобило, а чия ти єсть?» — «Ох, вовче, я попова». — «Ти ж мені ïсти готова!» — «Ох, подивися ж, — каже, — вовче! Я була в городі, принесла бумаги». Став вовк дивиться в бумаги, кобила як стрибнула! Оглянулась, так і вовка не вздріла. От іде вовк та й думає: «Який я дурень єсть! Чи я пан, чи я письменний, шо ще мені в бумаги дивиться?» Іде вовк, аж ходить баран: «Здоров був, баране! А чий ти єсть?» — «Поповий». — «Ти ж мені ïсти готовий!» — «Ой, стань же ти, вовче, в долині, а я піду на гору; роззяв ріт, так я сам тобі влечу». Як розігнавсь баран, як дав йому в лоб, дак трохи не заснув вовк. От іде вовк та й думає: «Який я дурень! Чи я пан, чи шо, шо ще захотів легкого хліба?» Стрів вовк сви́ні: «Здорові були, сви́ні! А чіï ви есть?» — «Попові!» — «Ви ж мені ïсти готові!» — «Ох, вовче-братику! Зволь же нам хоть пісню заспівать». Поти свині вовка манили, пока люди взгляділи вовка да й прогнали.
От іде вовк і стрічає кравця: «Здоров, був, кравче! А чий ти єсть?» — «Поповий!» — «Ти ж мені ïсти готовий!» — «Ох, вовче-братику! Дозволь же мені хоч умиться на последній дорозі, от дай же ще й хвоста втертись». От кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив три аршини, так вовк там трохи й не гигнув…[3] От кравець як одумавсь; як побіг, та на дуба і сховавсь. Став вовк думати-гадати, як би того кравця здогнати; зібрав собі молодців і підійшов як раз під того дуба. «Онде, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати…» От ліг безхвостий на споді, а ті всі на його зверху; от уже одному вовку стати і кравця достати. Той кравець каже: «Понюхаю хоч на послідній дорозі табаки!» Понюхавши: ахчи! А вовк думав, шо кричить: «Аршин!» Як пирсне відтіля, як посиплються вовки, як вхопили того вовка, розірвали — і пропав бідний!